Зараз у мене болить коліно, шум у вухах, кропив'янка, шлунково-кишковий тракт також не в порядку. Якщо я не займаюся криптосвітом, то чи мушу йти працювати на заводі? Я вже пробував влаштуватися на завод, але цю роботу я зовсім не вмію робити, я дуже тупий. Кроки, які мені показував майстер, я зовсім не можу запам'ятати і не встигаю. Мій тато часто говорить, що я даремно вчився в школі. Він каже, що я під час навчання не старався. Тільки безглуздо проводив час з іншими. Хіба це не абсурд? За три роки в середній школі я витерпів, як вчителі били мене, якщо я не підкорявся. І ніхто не запропонував мені перевестися в іншу школу. В результаті я закінчив лише професійно-технічне училище і більше не навчався. Через те, що в нашій родині було перевищення народжуваності, я завжди був у "чорному" списку. Мої документи на прописку зробили лише на другому курсі.

У середній школі я не міг впоратися з рухами під час фізичних вправ, хоча й намагався вчитися, але нічого не виходило. Я не встигав за рухами. Коли я пішов до технічного училища, інструктор з військової підготовки зрозумів, що я не можу впоратися з рухами. Інструктор вивів мене окремо і попросив написати пояснювальну записку. Я чесно описав ситуацію. Наступного дня інструктор дозволив мені спостерігати за іншими під час військової підготовки і сказав, що якщо я хочу вчитися, він може навчити мене приватно. Я відмовився від доброти інструктора. Я сам розумію, що я неспроможний, моє тіло не координоване. Я нічого не можу навчитися. Люди не зобов'язані через мене робити винятки. Я досі дуже вдячний тому інструкторові, він справжня хороша людина.

Скажіть, браття, чи справді в Гонконзі так страшно? Якщо я поїду, я не повернусь, мене продадуть у рабство до Південно-Східної Азії. Якщо це правда, то я більше ніколи не залишу села. Я навіть не поїду в районне місто. Бо я знаю, що зовні небезпечно. Я волію все життя померти в селі, ніж їхати в місто.